Тема: Льодовики – багаторічні природні скупчення льоду. Особливості утворення і поширення льодовиків. Багаторічна мерзлота – підземне зледеніння. Утворення і поширення багаторічної мерзлоти.

​

Завдання 1. Запиши дату та тему уроку "Льодовики". Прочитай уважно матеріал. 

 

 

   Майже 16 млн.км²  (11%) площі Землі постійно вкриті снігом і льодом. Ця величезна площа дорівнює приблизно Південній Америці. У льодовиках законсервовано 80% найчистішої прісної води на планеті.

   Льодовиком або глетчером, називається маса льоду, що повільно рухається по схилу поверхні землі під впливом сили ваги. Льодовики утворюються з снігу, який випадає в тих місцях, де сніг розтанути не встигає до кінця, тобто розташованих вище від снігової лінії. Висота снігової лінії над рівнем океану, залежить не тільки від температури повітря, а й від кількості опадів.

    У полярних країнах сніг і лід вкривають сушу майже від рівня моря, а в низьких широтах, у тропіках, - тільки найвищі гори. Отже висота снігової лінії зростає над рівнем океану від полюсів до екватора. Снігова лінія на екваторі проходить на висоті 4500 м, у горах помірних широт – на висоті – 3000 м, у полярних широтах – на рівні моря.

   Є на Землі й такі льодовики, які лежать у сусідстві з пустелями, наприклад, у Середній Азії. Це не дивно, бо на високих горах буває значно більше опадів, ніж у сусідній пустелі. 

      Будова льодовиків. Вище снігової лінії сніг нагромаджується у тому разі, якщо рельєф місцевості має плоску, угнуту або мало опуклу форму. Збираючись товстим шаром, сніг у нижній своїй частині поступово перетворюється в лід. Нижні льодові кристалики сніжинок з’єднуються в щільні напівпрозорі зерна, що називаються фірном. Фірн під тиском розміщених вище шарів снігу ущільнюється і утворює спочатку білий фірновий, а потім глетчерний лід голубого кольору.

     Завдяки пластичності лід стікає вниз по схилу гори або по дну долини нижче від снігової лінії. Частина льодовика, що перебуває вище цієї лінії, називається областю живлення, а нижня його частина – областю танення.

    Живлення річок льодовиками. У низьких і помірних широтах льодовикові язики, стікаючи все нижче і нижче, починають танути, даючи початок струмкам і рікам. Повені рік з льодовиковим живленням припадають на найтеплішу пору року, коли льодовики тануть швидше. Типові ріки льодовикового живлення – Аму-Дар’я і Сир-Дар’я. У посушливих районах середньоазіатських країн вода цих рік – головне джерело зрошування полів цінних сільськогосподарських культур, таких, наприклад, як бавовник. 

     Рух льодовиків. За характером руху льодовики нагадують ріки. Так, наприклад, біля берегів льодовикової долини лід іде повільніше, ніж на середині. Чим більший похил долини, тим швидший рух льоду. У місцях, де долина розширяється, лід рухається повільніше, ніж у звуженнях. Так само тече і вода в річці. Як і річки, льодовики вливаються з боків у головний льодовик, який звичайно займає долину між двома гірськими хребтами.

   Швидкість руху льодовика набагато менша від швидкості руху води в річці. Вона різна в різних географічних умовах. Великі льодовики Кавказу і Альп просуваються із швидкістю від 10 до 150 м за рік. На Памірі ця швидкість доходить до 1500 м за рік, тобто щодоби близько 4 м. Найбільша швидкість льодовиків – 38 м за добу – спостерігається у льодовиків в Гренландії. Антарктичний льодовий щит сповзає з швидкістю 2 м за добу.

Льодовикові відклади називаються мореною.

      Наука, яка вивчає льодовики, називається гляціологією.

   У полярних країнах, де снігова лінія лежить дуже низько, льодовики спускаються прямо в море. Краї льодовика, спускаючись в океан, відламуються великими брилами. Брили сповзають у воду і перетворюються на айсберги. Більшість айсбергів Північної півкулі народжуються в Гренландії. Батьківщина айсбергів Південної півкулі – береги Антарктиди. 90% айсберга знаходиться під водою.

  Біля країв льодовикового щита Антарктиди айсберги досягають особливо великих розмірів (іноді понад 100 км завдовжки при висоті більше 100 м).

Багаторічна мерзлота.

     У тих районах земної кулі, де постійно холодно (температури нижчі від 0°), грунти й гірські породи перебувають у промерзлому стані. Вони ніби зцементовані замерзлою в них водою і містять підземний лід. Улітку відтає тільки поверхневий шар. Це дає
можливість рости на ньому рослинам, зокрема й лісам. Проте шари, які лежать нижче   4 м, не відтають ніколи. Товщі мерзлих порід можуть сягати від декількох метрів до 1500 м. Мерзлоту називають багаторічною, або навіть вічною, тому що мерзлий стан ґрунту й порід зберігається сотні тисяч років.
   Багаторічна мерзлота охоплює близько 25 % площі всього суходолу планети. У Північній півкулі вона поширена у всій заполярній області та районах на південь від полярного кола приблизно до 50° пн. ш. Багаторічна мерзлота ускладнює зведення житлових будинків, промислових споруд, залізничних шляхів та ін.