Завдання 1. Запиши дату та тему уроку

​

Завдання 2. Опрацюй матеріал. Склади короткий конспект, накресли схему "Види міграцій", надішли фото.

 

Що таке міграції та їхні основні види

    На кількість населення певного регіону чи окремої країни, окрім природного руху, впливають переміщення людей по території – механічний рух населення. Його називають міграціями.

    Міграції (з латин. – переселення) – переміщення людей на інші території зі зміною місця проживання назавжди або на певний час.

    Міграції розрізняють за кількома ознаками.

  За тривалістю вони можуть бути маятниковими, сезонними, тимчасовими і на постійне місце проживання.

  За керованістю міграції поділяють на організовані, неорганізовані та примусові (через воєнні дії, політичний тиск, природні катастрофи).

  За напрямом переїзду виокремлюють міграції внутрішні, тобто в межах країни, і зовнішні – до інших держав.

 Розрізняють також міграції за причинами (мотивами) переселення (соціально-економічні, політичні, релігійні, екологічні). 

 

     Внутрішні та зовнішні міграції

  Внутрішні міграції властиві всім державам. Найчастіше спостерігається переселення людей із села до міста, що більше відповідає їхнім економічним, соціальним і культурним запитам. Так відбувається перерозподіл населення між великими й малими містами. Великим за площею країнам (Росія, Китай, Казахстан, Канада, США, Бразилія, Австралія) притаманне переселення до районів нового освоєння. Існують також «маятникові» міграції – щоденні переїзди людей між містом і передмістям на роботу або навчання.

   Зовнішні міграції в історії людства істотно вплинули на освоєння світу, а також на расовий, національний, релігійний склад населення. Зовнішні міграції масового характеру спричиняють значні зміни чисельності населення країн і цілих регіонів.

     Людей, які здійснюють переміщення, називають мігрантами.

   Виїзд за межі країни на постійне місце проживання називають еміграцією (з латин. – виселення), а самих переселенців – емігрантами.

     В’їзд громадян на постійне місце проживання до країни дістав назву імміграція (з латин. – вселяюся), а людей, що приїздять, називають іммігрантами.

     Різниця між кількістю емігрантів та іммігрантів – це сальдо міграцій.

   Воно може бути додатним, якщо переважають прибулі люди, і від’ємним, якщо тих, хто покинув країну, більше, ніж прибулих.

   Серед країн за кількістю емігрантів лідирують Росія, Мексика й Індія. У першій десятці також є Україна та Китай.

     Причини (мотиви) міграцій

    Міграції спричиняють економічні, політичні, національні, релігійні та екологічні чинники.

•   Головними з них у всі часи були економічні чинники. Зокрема до еміграції спонукали освоєння незаселених територій і пошук роботи. Найбільше таких емігрантів дала Велика Британія, а розселилися вони в Америці, Австралії, Новій Зеландії, Південній Африці. Розрізняють фізичні та інтелектуальні економічні міграції.

• Фізичні міграції передбачають пошук некваліфікованої низькооплачуваної роботи за кордоном в основному в сільському господарстві, на будівництві, у сфері обслуговування. Таким чином відбувається еміграція робочої сили зі слаборозвинених країн до високорозвинених. Великими осередками трудової імміграції стали Західна Європа, США, а також країни Перської затоки та Південна Африка. У повоєнні роки напрямки переїздів дещо змінилися. Скоротилася частка заморських міграцій, натомість внутрішньоконтинентальних стало більше. Так, у Західній Європі працюють робітники з країн Середземномор’я (Туреччини, Італії, Іспанії, Греції, Марокко, Єгипту). Першість за кількістю тимчасових робітників у Європі посідає Німеччина. До США тепер більше їдуть із Латинської Америки (особливо з Мексики), до нафтодобувних держав Перської затоки та Південної Африки – із сусідніх країн, що розвиваються. Емігранти часто працюють на низькооплачуваних роботах, нерідко опиняються на дні суспільства.

• З 30-х pоків XX ст. виник новий різновид економічних міграцій – інтелектуальні, або «відплив умів». Сутність його полягає у переманюванні спеціалістів високої кваліфікації з одних країн до інших. Започаткували це явище США, коли вивезли з Німеччини кілька тисяч учених-фізиків. Тепер залучають до роботи іноземних спеціалістів також країни Західної Європи та Канада.

• До політичних причин міграцій належать війни, революції, ліквідація колоній, зміни державних кордонів тощо. Активні міграційні потоки між німцями й поляками були спричинені наслідками Другої світової війни. Після розпаду британської, французької та португальської колоніальних імперій повернулися на батьківщину колоністи. У 1990-х pоках найбільші потоки емігрантів спостерігалися на Балканах під час громадянської війни, що стала наслідком розпаду Югославії на низку держав. Ці території залишили понад 2,5 млн біженців.

• Релігійні міграції можуть мати тимчасовий (наприклад, паломництво до святинь) або постійний характер. Після розпаду Британської Індії на її території утворилися дві держави, що сповідують різні релігії: Індія, де переважають індуїсти, і Пакистан, де державною релігією є мусульманство (іслам). Через релігійне несприйняття один одного почалися міграційні потоки мусульман з Індії до Пакистану, а індуїстів – у зворотному напрямку, які тривають донині.

• Трапляються міграції, що мають національне підґрунтя. Так, коли у 1948 р. було створено державу Ізраїль, туди тільки за перших чотири роки її існування прибуло 700 тис. іммігрантів з країн Європи, Азії, Африки.

• Останнім часом до причин міграцій додалася ще одна – екологічна. Люди залишають райони екологічних катастроф, де існує загроза для їхнього здоров’я та життя, і переселяються в екологічно безпечніші умови. Так сталося після катастрофи на ЧАЕС. 

        Міграційні процеси в Україні

      В Україні спостерігається негативне сальдо міграцій. Нині за рахунок цього вона щороку втрачає понад 20 тис. осіб. Причому від’їжджають переважно кваліфіковані робітники та науковці, а прибувають біженці й переселенці. Найбільше людей з України емігрували до Росії, США, Німеччини, Канади, Ізраїлю. Іммігрують переважно вихідці з Кавказу, країн Центральної та Східної Азії, Молдови. Серед них є багато нелегальних мігрантів. Найбільший приріст мігрантів характерний для Києва, Одеської та Харківської областей. Внутрішні міграції – це переміщення людей у межах України.

      Значного поширення набули переїзди населення за напрямком «село – місто». Останнім часом спостерігається також зворотний процес – відтік частини міського населення (особливо людей літнього віку) в сільську місцевість на постійне місце проживання.

    Крім того, в Україні простежуються сезонні міграції – переїзди, пов’язані з тимчасовою роботою, чи до місць відпочинку.

    Відбуваються й «маятникові» міграції. Сотні тисяч громадян України щодня їдуть на роботу з приміської зони в міста, ввечері повертаючись додому.

  Головними в нашій державі є економічні чинники міграцій (не враховуючи війни в Україні 2022р.), що зумовлені переважно браком роботи. Потоки фізичної еміграції з України спрямовані здебільшого до Росії та європейських країн. Масштаби трудової міграції з України оцінюються у 1,4–2,7 млн осіб, із них більше половини – нелегали. Основні країни трудової імміграції – Росія (48 %), Італія (13 %), Чехія (12 %), Польща (8 %), Угорщина, Іспанія, Португалія (по 3 %). Громадяни України становлять найбільшу групу легальних мігрантів у країнах Європейського Союзу.

    Набули поширення й інтелектуальні еміграції («відплив умів») з України.

  З огляду на політичні причини загострилася проблема незаконного в’їзду в Україну біженців з країн Азії.

   Унаслідок військової конфронтації на Донбасі з 2014 р. виникла проблема внутрішніх біженців із зони бойових дій. З окупованих територій Донецької та Луганської областей в інші частини України переселилося більше ніж 1 млн осіб. Унаслідок війни 2022 року з території України виїхало понад 5 млн.українців.

   Типовим прикладом міграцій на національному підґрунті в межах України є повернення на свої історичні землі репресованих у роки Другої світової війни кримських татар та їхніх нащадків.

     З екологічних причин багато людей залишили свої домівки у зоні відчуження, що виникла після аварії на ЧАЕС, і переселилися в райони, де немає загрози для їхнього здоров’я та життя. 

     

   Міграційна політика в Україні

    Цілями міграційної політики в Україні є зменшення масштабів зовнішньої міграції, стимулювання повернення емігрантів на батьківщину та контроль за перетином державного кордону.

  Міграційна політика – цілеспрямована діяльність держави, пов’язана з регулюванням і контролюванням міграційних процесів.

   Міграційна політика істотно впливає на стан трудового потенціалу і є складовою частиною загальної демографічної політики. За даними досліджень, Україну залишає майже дві третини мігрантів у віці від 15 до 39 років, які становлять основний трудовий потенціал держави. Майже третина емігрантів – люди з вищою освітою. Широкомасштабна еміграція негативно позначається на шлюбності й народжуваності, а отже, й на формуванні трудового потенціалу. В Україні розроблено закон «Про основні засади міграційної політики», у якому подано ширше тлумачення державної міграційної політики. Її основними напрямами є регулювання міграції громадян, іноземців та осіб без громадянства; допомога біженцям, раніше депортованим особам й іншим особам, які потребують допомоги; повернення кваліфікованих людських ресурсів в Україну; прогнозування міграційних потоків. 

       Українська діаспора та її склад

  Добровільна і вимушена еміграція українців протягом тривалого часу сформувала у світі чималу українську діаспору. До неї належать українці, які проживають за межами своїх етнічних земель і зберігають національну самобутність (мову, культуру, звичаї, традиції тощо). Оскільки українські етнічні землі ширші, ніж сучасна територія України, не всі українці, що живуть поза сучасними межами держави, є діаспорою.

    Діаспора (з грец. – розпорошувати) – це перебування значної частини нації поза межами історичних (етнічних) земель у результаті добровільної чи примусової еміграції.

   Нині близько 10 млн українців живуть за межами історичної батьківщини. У минулому столітті етнічні українські землі входили до складу різних держав. Західноукраїнські землі перебували у складі Австро-Угорщини, Польщі, Румунії, Чехословаччини, східні – у складі Російської імперії, а потім Радянського Союзу. Цим пояснюється формування західної та східної української діаспори. Їх виокремлення має не так географічне, як історичне підґрунтя.

    Східна діаспора проживає в межах країн – колишніх республік Радянського Союзу. 

    Західна діаспора – поза межами СРСР, тобто в країнах Західної Європи, Америки, Австралії, Азії, Африки. 

        Країни з найчисельнішою українською діаспорою

    «Нашого квіту по цілому світу», – твердить українська народна мудрість. Соціальні, політичні й економічні негаразди розпорошували по чужих краях квіт нашої нації. Нині українці живуть в усіх частинах світу та в багатьох країнах.

      Найчисельніша українська діаспора існує в Росії – 2 млн осіб. Регіонами Росії, що найбільше населені українцями, є Слобожанщина (області, які межують з Україною), Малиновий Клин (Кубань), Жовтий Клин (Поволжя), Сірий Клин (Західний Сибір), Зелений Клин (Приморський і Хабаровський краї, Сахалінська й Амурська обл.).

    Особлива роль належить українській діаспорі Канади. Нині тут проживають близько 1,2 млн українців, або 3,1 % канадського населення. Більшість українців розселилися в степових провінціях, де їхня частка становить 6–10 % населення. Вінніпег – головний центр української культури в Канаді, побратим Львова.

    США – третя за чисельністю української діаспори країна світу. Тут проживають близько 1 млн осіб українського походження. Понад 90 % українського населення живе в містах Нью-Йорку, Філадельфії, Чикаго, Пітсбургу, Детройті, Клівленді. 75 % українців США зосереджено у штатах навколо Великих озер.

  Численна українська діаспора в Казахстані – близько 800 тис. осіб, що становить понад 5 % населення країни. Українці розселені переважно на півночі Казахстану. Першими поселенцями тут були ще заслані у ХVІІІ ст. учасники придушеного гайдамацького руху, відомого як Коліївщина. Активно переселялися українці у пошуках вільних земель наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. У роки радянської влади приїздили на новобудови Казахстану та освоєння цілинних земель.

    Серед країн Європи найбільше вихідців з України мешкає в Молдові (близько 600 тис. осіб), Польщі (350 тис.), Білорусі (159 тис.), Словаччині (55 тис.), Латвії (54 тис.), Румунії (51 тис.), Чехії (50 тис.).

   У країнах Азії українська діаспора доволі чисельна в Узбекистані (150 тис.) та Киргизії (70 тис.).

    У Новому Світі, крім США й Канади, українські переселенці живуть у Бразилії (500 тис.) та Аргентині (300 тис.). Більшість із них працюють у сільському господарстві.

    Наймолодша українська імміграція – в Австралії і Новій Зеландії. У цих країнах налічується до 35 тис. українців.

   Нині розширюються зв’язки з українцями зарубіжжя. Діє програма «Зарубіжне українство», у Києві відбуваються всесвітні конгреси українців, за підтримки діаспори проводиться щорічний Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика.

 

Завдання 3. Виконай ТЕСТ 

​

​

​