ОАНЧА Н.І.,

                                                    Вчитель історії  

Ганнівського ліцею

 

ВИКОРИСТАННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ СПАДЩИНИ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО

 НА УРОКАХ ІСТОРІЇ ТА ПРАВОЗНАВСТВА                  

                                                                                     

   У сучасних умовах державотворення в Україні зростає роль    гуманістичного виховання підростаючого покоління. Велика роль у цьому процесі належить вчителю, адже школа й учителі повинні формувати особистість відповідно до вимог сьогодення: «Учительська професія — це людинознавство, постійне проникнення в складний духовний світ людини, яке ніколи не припиняється».

  У педагогічній спадщині Сухомлинського провідне місце займає ідея гуманізму, людяності і доброчинності. Педагог переконливо стверджує, що виховання гуманізму, людяності повинно стати одним із завдань діяльності школи і вчителя і здійснюватися через творення людям добра. В центр виховного процесу Сухомлинський поставив особистість. Основою його концепції є повага і довіра до дитини, визнання її унікальності та права на власний вибір. Найголовнішим, найглибшим і найміцнішим надійним каменем педагогічної системи Сухомлинського, є виховання у кожного вихованця поваги до самого себе. Він вважав, що до того часу, поки є самоповага, існує й школа. Коли зникає повага до себе – немає школи, немає ні особистості, ні колективу, одухотворених благородними цілями, а є випадкове збіговисько. На його думку, повага до людської гідності і виховання самоповаги є сферою педагогічної творчості і великого інтелекту педагога.

  Сухомлинський про школу В.О.Сухомлинський упродовж свого життя переконувався, що “справжня школа це не тільки місце, де діти набувають знань і вмінь. Навчання - дуже важлива, але не єдина сфера духовного життя дитини... Справжня школа – це багатогранне духовне життя дитячого колективу, в якому вихователь і вихованець об’єднані багатьма інтересами і захопленнями”

  Головним завданням історії на сучасному етапі є формування розвиненої, активної, особистості, яка буде здатна навчатися протягом усього життя, уміти застосовувати знання в певних життєвих ситуаціях.

Учень сучасної школи має володіти певними якостями, зокрема:

• самостійно набувати необхідні знання, уміло застосовувати їх на практиці;

• грамотно опрацьовувати інформацію;

• бути комунікабельним, контактним ;

•  самостійно працювати над розвитком власного інтелекту, культурного і морального рівня;

   У сучасних умовах гуманізації й демократизації, індивідуалізації та диференціації навчального процесу як ніколи актуальні дидактичні заповіді В.О.Сухомлинського. У книзі «Сто порад учителеві» він писав: «Немає абстрактного учня. Мистецтво й майстерність навчання й виховання полягає в тому, щоб розкривати сили і можливості кожної дитини, дати їй радість успіху в розумовій праці (в характері завдань), і в часі». Визнання учня головною фігурою всього освітнього процесу і є особистісно-орієнтована педагогіка.

   Особистісно-орієнтоване навчання історії передбачає перехід до діалогізованого спілкування з учнями в ході навчального процесу (колективне обговорення, диспут, дискусія, «словесний теніс»).

Історія – це процес розвитку суспільства , а тому потрібно знати їх. Найпростішим видом пошукової діяльності учня на уроці є пошук причинно – наслідкових зв’язків . Для мене важливо , щоб учень не тільки запам’ятав подію , а й знав чому вона сталась і які вона мала наслідки . В позакласній діяльності націлюю учнів на пошук інформації самостійно.

Сухомлинський вважав , що процес запам’ятовування досить тяжкий , а тому він повинен розпочинатись із усвідомлення і закінчуватись – висновком . На кожному уроці учні стикаються із величезною кількістю нової інформації , яку потрібно запам’ятати . Зробити це досить складно , а тому необхідно , щоб діти усвідомлювали і розуміли матеріал , який вивчається на уроці . Передусім Василь Олександрович радить вчителю вчити дітей виділяти головне і другорядне . «Коли дитина на власному досвіді переконується, що кожна подія має свою причину, що розуміння причини і закономірного наслідку допомагає людині, її  мислення набуває цінної риси, вона намагається знайти, пояснити причину кожної події».

В.О.Сухомлинський підкреслював: «Дуже важливо, щоб учень оволодів знаннями в процесі активної праці, бачив, усвідомлював, переживав результати своїх зусиль; розумів, що глибина знань, сталість умінь і навичок – усе це залежить  від нього»  .

Треба, щоб учитель не допускав розумового ледарства на уроці, яку В.О.Сухомлинський вважав: «небезпекою, що морально калічить людину і щоб навчання було цікавим та ефективним для всіх дітей, а спілкування радісним і корисним».

   Однією з форм роботи є самостійна робота учнів на уроці. Діти працюють з текстом підручника, додатковою інформацією, в групах. Самостійна робота сприяє активізації розумової діяльності. Вони визначають основний  зміст, розкривають суть явища.Велику роль відіграють уроки-подорожі, екскурсії, які сприяють розкриттю творчо їособистості учня.

  Педагогічна діяльність вчителя історії пов’язана з живим емоційним учнівським колективом, чутливим до всього прекрасного справедливого цікавого, розумного.

  Свого часу В.Сухомлинський писав – «Колектив – це дуже чутливий інструмент, який творить музику виховання, необхідну для впливу на душу кожного вихованця, - творить тільки тоді, коли цей інструмент настроєно. А настроюється він лише особистістю педагога, точніше настроюється він тим, як дивляться діти  на педагога, як на людину,  що вони в ньому бачуть, відкривають. Силою, яка примушує кожного вихованцяглянути на себе, замислитися над власною поведінкою, управляти собою – а з цього по –суті починається справжнє виховання – є  особа вихователя, його ідейні переконання, багатство його духовного життя».

  Ці мудрі слова великого педагога доводять, що вчитель історії повинен в комплексі формувати інтерес учнів до історії як навчального предмета, а поряд з цим здійснювати процесс вихованняучня. У різних навчальних ситуаціях залежно від змісту матеріалу відбувається екологічне, естетичне, патріотичне, моральне, громадянське та родинне  виховання.

  В.О.Сухомлинський звертався до ігор і це давало можливість не тільки нейтралізувати зверхність, монотонність оповіді учителя, стимулювати позитивні емоції, але й створити атмосферу здорового змагання, яке змушує школяра не просто механічно згадувати відоме, а й мобілізувати всі свої знання, думати, добираючи відповідне, зіставляти та оцінювати.

На уроках я використовую різноманітні дидактичні ігри. Наведу приклади деяких з них

 Ігри-загадки. Цю форму ігор використовую майже на кожному уроці. Адже це засіб розвитку мислення дітей, який викликає азарт змагання – хто швидше вгадає.  Їм стає легше вивчити історичні назви, поняття. Наприклад:

З цим князем вже знайомі ми,

Про нього слава між людьми.

Він землі батьківські з’єднав,

Від ворогів обороняв,

Бо мав він надзвичайну силу.

І звали князя всі… (Данило).

    Гра «Низка намиста». У ній можуть брати участь як окремі школярі так і цілий клас. Пропонується тема, скажімо, «Національно-визвольна війна українського народу середини 17 ст.». Перший учасник гри називає ім’я когось з історичних діячів того періоду, наприклад «Богдан Хмельницький». Наступний повторює назване попереднім і додає якесь слово чи словосполучення за темою: «Богдан Хмельницький, Жовті Води,…» Третій повторює твердження попередника і додає своє: «Богдан Хмельницький, Жовті Води, Гетьманщина…». Врешті-решт виходить довгий ланцюг слів – справжнє намисто до певної теми

 Навчання без виховання – марна справа. Сьогоднішня школа своїм першочерговим завданням бачить виховання гармонійнорозвиненої творчої особистості.

  Духовне життя школи і її вихованців не повинні обмежуватися, вичерпуватися самими успіхами в оволодінні навчальною програмою. Для того, щоб сформувати культуру бажань необхідно, вважав Сухомлинський, навчити школярів азбуці моральної культури. У праці “Як виховати справжню людину” подається моральний ідеал, який увібрав у себе найкращі риси менталітету українського народу. У ній розкриваються конкретні принципи, істини, повчання, настанови, рекомендації тощо. Подаються вони у вигляді правил, законів, що складають азбуку моральної культури. У ній розкривається зміст і методика роботи з виховання у дітей любові до Батьківщини і громадянства, ставлення до людей і обов’язку перед ними, ставлення до батьків, рідних, близьких, розуміння життя, добра і зла в ньому, виховання високих моральних якостей і норм поведінки тощо.

   Педагогічна спадщина мудрого учителя, В.О.Сухомлинського - цілюще джерело педагогічних ідей, рекомендацій, знахідок і добрих порад, які особливо актуальними стають сьогодні на уроках в умовах становлення нашої держави та розбудови педагогічної теорії і практики.

​

Використані джерела

http://kshpk.org.ua/wp-content/uploads/2018/10/%D0%9F%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B1%D0%BD%D0%B8%D0%BA-.pdf