ГАНЖА В.А.,
вчитель початкових класів
Григорівської філії
ВИКОРИСТАННЯ ІДЕЙ В.СУХОМЛИНСЬКОГО У ФОРМУВАННІ ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКИХ МОРАЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ ОСОБИСТОСТІ
Метою Нової української школи є різнобічний розвиток, виховання і соціалізація особистості, яка усвідомлює себе громадянином України, здатна до життя в суспільстві та цивілізованої взаємодії з природою, має прагнення до самовдосконалення і навчання впродовж життя, готова до свідомого життєвого вибору та самореалізації, трудової діяльності та громадянської активності. Рішення цієї мети зв'язано з формуванням стійких моральних цінностей особистості молодшого школяра.
Розв’язання поставленої мети залежить від якісної організації освітнього процессу, духовного виховання та розвитку здобувачів освіти на всіх вікових періодах. Багато педагогів зверталися до педагогічної скарбниці В.О.Сухомлинського, що містить багато ідей і порад щодо формування особистості молодших школярів. Педагогічна система В.Сухомлинського вчить розв’язанню цілої низки складних проблем, поставлених життям. Добро, толерантність, радість, зло, ненависть, насильство – моральні категорії, за допомогою яких оцінюються поведінка і вчинки людей, життєві явища та події чітко простежуються у спадщині В. Сухомлинського. Про це свідчать назви окремих статей і розділів монографічних творів видатного педагога: «Радість і доброта», «Розуміння життя, добра і зла в ньому», «Будьте доброзичливими», «Не можна прожити і дня без тривоги за людину», «Про радість праці» та інші, в яких добро є моральним кредом виховання маленьких громадян.
Система роботи Нової української школи тісно пов'язана з ідеями, які пропагував у своїй роботі Василь Олександрович Сухомлинський. На ключових ідеях видатного українського педагога ґрунтовано концепцію «Нова українська школа». Процес застосування спадщини Василя Сухомлинського поширюється й поглиблюється.
Суть нової української школи полягає у переході від школи, де дітей наповнюють знаннями до школи компетентностей ХХІ століття, школи для життя [2]. Нова українська школа формує ціннісні ставлення і судження, які слугують базою для щасливого особистого життя та успішної взаємодії з суспільством. Виховний процес є невід’ємною складовою всього освітнього процесу і орієнтується на загальнолюдські цінності, зокрема морально-етичні (гідність, чесність, справедливість, турбота, повага до життя, повага до себе та інших людей), соціально-політичні (свобода, демократія, культурне різноманіття, повага до рідної мови і культури, патріотизм, шанобливе ставлення до довкілля, повага до закону, солідарність, відповідальність).
Виховання сильних рис характеру та чеснот здійснюється через наскрізний досвід. Усе життя Нової української школи буде організовано за моделлю поваги до прав людини, демократії, підтримки добрих ідей. Створюється атмосфера довіри, доброзичливості, взаємодопомоги і взаємної підтримки при виникненні труднощів у навчанні та повсякденному житті [1].
Василь Олександрович Сухомлинський відводив чільне місце даній проблемі у своїй педагогічній діяльності. Вважав найважливішим завданням виховання вплив на пробудження і розвиток у дітей кращих моральних, інтелектуальних і естетичних почуттів. На його думку, «... почуття – це кров, плоть і серце моральної переконаності, принциповості, сили духу; без почуттів моральність перетворюється на сухі безбарвні слова, що здатні виховати лицемірів. Ось чому, образно висловлюючись, стежка від морального поняття до морального переконання починається із вчинка, із звички, насичених глибокими почуттями, особистим ставленням до того, що дитина робить, що робиться навколо неї» [3].
В.Сухомлинський визнавав пріоритет морального виховання в багатогранній діяльності педагогічного колективу школи. Цілком зрозуміло, що розумове, трудове, фізичне виховання повинні бути підпорядковані головному - вихованню в дитині людяності, тобто гуманного ставлення до природи, до суспільства, до інших людей і до самої себе. Щоб дитина засвоїла на рівні світоглядних переконань золоте правило етики: необхідно ставитись до інших людей так, як би ти хотів, щоб вони ставилися до тебе. Педагог наголошує: «Перевіряйте свої вчинки свідомістю: чи не завдаєте зла, неприємності, незручності людям своїми вчинками. Робіть так, щоб людям, які оточують вас, було добре» [4].
Процес морального виховання є не що інше, як передача підростаючому поколінню всього того цінного досвіду людства, яке воно нагромадило за всю історію свого розвитку. Цей досвід закріплений в діяльності, поведінці людей старшого покоління, звичаях і традиціях народу, в моральних знаннях, у теорії моралі, в етиці як науці. Отже, засвоєння моральних знань є важливою умовою морального виховання. Лише через знання можна зрозуміти сутність людини, людських відносин, сенсу та мети життя.
Нормам моральності В. Сухомлинський присвячував спеціальні бесіди, через які намагався не лише передати дітям моральні знання, а і вплинути на їхні почуття, емоції, цим самим спонукати їх до правильних хороших вчинків. Це те, що він називав азами елементарної моральної культури.
Головним в моральному вихованні В. Сухомлинський вважав формування в дитини людяності, гуманізму. До людей треба бути добрими, чуйними, не робити їм зла і, в міру можливостей, допомагати слабким і беззахисним.
Моральне виховання має здійснюватись у нерозривній єдності з розумовим вихованням дитини. «Розумове виховання, – пише В. Сухомлинський, – завжди було і буде однією з головних ланок навчально-виховного процесу» [7].
Педагог вважав, що зародженню в дитячих душах високих моральних, гуманістичних почуттів – любові до своїх батьків, рідних, поваги до людей похилого віку, милосердя до немічних і нещасних сприяють художні твори-мініатюри. На основі художніх творів формуються загальнолюдські моральні цінності. Василь Сухомлинський послідовно розвиває гуманістичну ідею величі, цінності людини. Він обґрунтовує, якими мають бути почуття – до батьків, рідних, близьких, до інших людей та обов’язок перед ними; любов до Батьківщини, розуміння життя, добра і зла у ньому; виховання високих моральних якостей і норм поведінки, любові до знань; дружба, любов, сім’я; ставлення до краси в природі, суспільстві.
Дитина не повинна виростати байдужою, черствою, вона має зростати у постійному піклуванні про навколишній світ рослин, тварин, людей, доглядати і допомагати їм [3].
Важливим засобом морального виховання дітей Василь Олександрович вважав слово, а мовну культуру людини – дзеркалом духовної культури.
Слово – не тільки носій інформації, зазначав він, воно іскра, від якої розгорається полум’я інтересу, вікно в незвідане, тому має бути яскравим, образним, барвистим і точним. Слово в руках учителя – найтонший і найголовніший його інструмент. Наголошуючи на високій мовній культурі кожного педагога, Василь Олександрович зазначав, що педагог має вибирати з мовної скарбниці саме ті слова, що відкривають шлях до людського серця, неповторного, не схожого на інші. Щоб виховувати словами, треба розвивати у вихованців сприйнятливість до слова.
Для створення дієвого позитивного освітнього середовища спрямованого на сприяння всебічному розвитку особистості дитини, не зважаючи на значну часову відстань, педагогічна спадщина В.Сухомлинського слугує цінним джерелом для сучасних педагогів.
У новій українській школі організація освітнього простору має здійснюватись через вісім основних осередків. Одним із таких осередків є дитяча класна бібліотечка, як затишний куточок спілкування з книгою. Тут діти зможуть читати книжки чи слухати аудіозаписи улюблених творів, спільно з учителем чи однолітками обговорювати їх, створювати ілюстрації до книжок, готувати інсценізації тощо. Формуючи дитячу класну бібліотечку, варто скористатися порадою В.О. Сухомлинського, який радив підбирати ті книги, які «…становлять найбільшу цінність для морального, розумового і естетичного виховання дітей. …оповідання, з глибоко людяною, зрозумілою дитині ідеєю, втіленою в яскравих художніх образах» [6].
Проблема формування моральних основ людської особистості в казках та оповідання В.О.Сухомлинського розглядається крізь призму людських почуттів, переживань. Зміст таких художніх творів допомагає дітям зрозуміти суть дружніх стосунків, гуманних взаємовідносин.
В умінні «відчути душу» іншої людини, у здатності зрозуміти її душевний стан В.Сухомлинський вбачав найкращу рису моральності дитини: «Умій відчути поряд із собою людину, вмій зрозуміти її душу, бачити в її очах складний духовний світ... Думай і відчувай, як твої вчинки можуть відбитися на душевному стані іншої людини». Поряд із слуханням та читанням художніх творів важливо також, щоб діти чули живу думку самого Василя Олександровича, важливо час від часу зачитувати цитати його звернень до дітей, вживлюючи безпосередньо у відтінки змісту й ідеї конкретного твору. «З книжки починається самовиховання, індивідуальне духовне життя. …книжка повинна стати для кожного вихованця другом, наставником і мудрим учителем» [7], – писав у книзі «Серце віддаю дітям» В.О. Сухомлинський. Особливого значення в становленні особистості учня педагог надавав процесу читання, як одному з «джерел мислення й розумового розвитку», «тонким інструментом оволодіння знаннями» і водночас засобом морального, емоційного естетичного розвитку та «джерелом його духовного життя». Вагомим стимулом і підґрунтям педагог вважав також уміння читати, що означає, за В.О. Сухомлинським, «бути чутливим до змісту й краси слова, до його найтонших відтінків», а сам процес читання він називав «віконцем, через яке діти бачать і пізнають світ і самих себе» [5]. У молодшому шкільному віці інтенсивно формуються інтелектуальні, соціальні і моральні якості. Саме в початковій школі учні отримають основи знань з навчальних дисциплін, правил поведінки, розуміння моральних норм, що служитимуть підґрунтям їхньої успішної діяльності та поведінки впродовж усього життя. У початковій школі моральне виховання учнів має виразну особливість, зумовлену передусім віковими особливостями учнів. У молодшому шкільному віці закладається підґрунтя світосприйняття, активно формується моральна сфера, усвідомлюється необхідність моральних якостей, поведінки, дотримання моральних норм. В.О. Сухомлинський відзначав, що учні живуть своїми уявленнями про добро і зло, про честь і безчестя, про людську гідність; у них навіть своє вимірювання часу: в роки дитинства день здається роком, а рік – вічністю. «Виховання в молодшому шкільному віці — від 6 до 10 років – я назвав би школою сердечності», – писав В. Сухомлинський у статті «Народження громадянина.» Педагоги намагаються виховати в кожній дитині цього віку сердечну чуйність до навколишнього, до всього, що створює людина, що служить їй, і, звичайно, насамперед до самої людини. Це починається з дитячої турботи про красу. Усе прекрасне несе в собі чудодійну виховну силу. І важливо, щоб творення краси і творення добра зливалися в дітей у єдиний акт. Одним із засобів морального виховання є казка. «Казка, - любив повторювати В.Сухомлинський, - це, образно кажучи, свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої думки і мови. Діти розуміють ідею лише тоді, коли вона втілена в яскравих образах. Казка — благородне і нічим не замінене джерело виховання любові до Вітчизни. Створені народом казкові образи, що живуть тисячоліття, доносять до серця і розуму дитини могутній творчий дух трудового народу, його погляди на життя, ідеали, прагнення. Казка виховує любов до рідної землі вже в тому, що вона - творіння народу.» [7] Великий педагог створив свій світ казок. Він вважав, що без казки – живої, яскравої, яка заволоділа б свідомістю і почуттям дітей, неможливо уявити мислення і дитяче мовлення. Казка допомагає оживити навколишній світ. Казки розкривають перед нами красу білого світу, рідного слова, вчать людяності і мудрості. Його твори – це своєрідні питання-відповіді на всі життєві проблеми. У них звучить віра у свою землю, свій народ, у незнищенність українського духу, у відродження нації.
Своїми творами мудрий педагог проповідує культ Людини, Розуму, Щастя, Свободи, Справедливості, Совісті. У школі В.О.Сухомлинський створив “Кімнату казок”. У ній він намагався відтворити казковий світ із його таємничістю і чарівними героями. Казка, на думку Василя Олександровича, – активна творчість, яка охоплює всі сфери духовного життя дитини, її розуму, почуття, уяви, волі. Діти розуміють, що казкові герої видумані, але носії добра і зла викликають у душі дитини або схвалення, або осуд. Завдячуючи казці, дитина сприймає світ не тільки розумом, але й почуттям. Саме у ній вона знаходить реальну форму виявлення своїх духовних сил. Педагог створив сам понад тисячу казок. Казки писали і його вихованці. Василь Олександрович твердив, що фантастичні казкові образи відкривають дитині не тільки красу, а ще й істину, бо примушують співпереживати, битися серденьку, шукати виходу із ситуації, що склалася. Казки В.Сухомлинського – вічна мудрість життя, вони спонукають думати, робити висновки. Особливістю поетики казок В.Сухомлинського є захоплююча майстерність творення простих, на перший погляд, казок та оповідань: вони не перевищують 150 слів, але яким треба бути великим майстром, щоб у такій малій кількості слів вкласти таку високу якість думки, повчання. Поетика його творів вражає простотою, узгодженістю й досконалістю. Його герої не фантастичні, а земні, це ті речі, тварини, птахи, люди, що нас оточують. Своїми творами В.О.Сухомлинський намагається подарувати малому читачеві такі морально-ціннісні настанови: чутливість до радощів і горя, самостійність, діяльну турботу, прагнення узгоджувати власні бажання з інтересами навколишніх, міркування над життям, ідеал довершеної людини, розуміння природи та бажання її берегти, прагнення творити красу.
В.О.Сухомлинський говорив: «Нехай звучить у наших школах лагідне слово. Торкаймося ласкою дитячого серця. Бережімо людську гідність, утверджуймо в людині повагу до самої себе, виховуймо тонку чутливість до добра і зла. Як зелений листок тягнеться до сонця, так душа вашого вихованця хай тягнеться до ласки і добра. Не бійтеся бути ласкавими!»
Твори педагога-гуманіста Василя Сухомлинського спонукали і спонукають дітей до міркувань, критичного мислення. Діти з задоволенням читають оповідання та казки письменника, а також створюють малюнки до його творів, складають аналогічні твори.
Читання з розумінням, уміння висловлювати власну думку усно і письмово, критичне та системне мислення, творчість, ініціативність розкриті В.О. Сухомлинським у праці «Розмова з молодим директором», де педагог наголошував на головному завданні початкової освіти – «навчити дітей користуватися інструментом, за допомогою якого людина все життя оволодіває знаннями». Ці вміння є актуальними для формування ключових компетентностей і сучасної школи. А високий рівень читацької грамотності сьогодні є не лише основою для успіхів у всіх галузях і напрямах освіти, але й передумовою для плідної участі в більшості сфер дорослого життя
Спадщина В.Сухомлинського має колосальне значення для нової української школи, яка передбачає цілеспрямований, систематичний, регульований педагогічний вплив. Вона особливо близька нашому сучаснику своїм зв'язком з проблемою виховання людяності у молодого покоління, з долею народу, якому педагог присвятив усі свої духовні поривання, помисли і творчі пошук.
Література та джерела
1. Державний стандарт початкової освіти: Постанова Кабміну України від 21.02.2018 р. № 87 [Електронний ресурс].
2. Закон України «Про освіту»: прийнятий Верховною Радою України від 05.09.2017 № 2145-VIII [Електронний ресурс].
3. Войтко В.В. Емоційні порушення в дитячому віці та їх корекція: методичні рекомендації / В.В. Войтко. – Кіровоград: КЗ «КОІППО імені Василя Сухомлинського», 2016. – 60 с.
4. Сухомлинський В.О. Павлиська середня школа / В.О. Сухомлинський // Вибрані твори в 5-ти т. – Т. 4. – К.: Радянська школа, 1976. – С. 6-388.
5. Сухомлинський В.О. Розмова з молодим директором / В.О. Сухомлинський // Сухомлинський В.О. Вибрані твори в 5-ти т. – Т. 4. – К.: Радянська школа, 1976. – С. 390- 626.
6. Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям/ В.О. Сухомлинський // Сухомлинський В.О. Вибр. твори: в 5 т. – К.: Рад. шк., 1976-1977. – Т. 3. – С. 5-280.
7. Сухомлинський В.О. Як виховати справжню людину / В.О. Сухомлинський // Сухомлинський В.О. Вибрані твори: в 5 т. – К.: Рад. шк., 1976-1977. – Т.2. – С. 148-416.
8.Тетяна Будяк https://konferenciya2019.jimdofree.com/3/3-3/
